НОВИНИ ЛІТОПИС ФОТО
Святий великомученик і цілитель Пантелеймон
 
Святий великомученик і цілитель Пантелеймон
Великомученик Пантелеймон народився у Віфінії, в місті Нікомідії, під час правління нечестивого імператора Максиміана в родині знатного та багатого сановника.
Його батько Євсторгій був язичником і палко дотримувався ідолопоклонства, а мати Єввула була християнкою, яка старанно служила Христу. Поєднані тілесно, вони були розділені духовно: батько приносив жертви лжебогам, а мати – «жертву хвали» Істинному Богу. Юнака, який у них народився, назвали Пантолеоном, що означає: у всьому лев, бо передбачалося, що мужністю він буде подібним до лева. Але згодом юнака почали звати Пантелеймоном, тобто всемилостивим, оскільки до всіх він виявляв милосердя: безкоштовно лікував хворих та подавав милостиню убогим.
З раннього дитинства мати виховувала юнака в християнському благочесті, навчаючи пізнання єдиного Істинного Бога. Юнак слухав повчання матері і засвоював їх, наскільки міг у свої підліткові роки. Але згодом мати відійшла до Господа, залишивши його.
Після її смерті Пантелеймон легко пішов слідами язичницької віри. Батько часто приводив його на поклоніння до ідолів, утверджуючи в язичницькому нечесті. Потім юнака віддали в школу граматики, а згодом віддав його одному славному лікарю Євфросину в медичну школу, щоб він отримав навики лікарського мистецтва.Юнак, маючи сприйнятливий розум, легко засвоював те, чого його вчили, і незабаром, перевершивши своїх однолітків, мало не зрівнявся зі своїм учителем. До того ж він відзначався доброю поведінкою, красномовством, красою і на всіх справляв приємне враження.
Святого Пантелеймона знав і сам цар Максиміан, бо жив у той час у Нікомідії. Лікар Євфросин часто приходив із ліками в царські палати мучителя, до нього самого або до його придворних, тому що постачав ліки від хвороб усьому царському двору.
Коли Євфросин приходив до царя в палац, його супроводжував і юнак Пантолеон, який слідував за своїм учителем і всі дивувалися красі й доброму розуму юнака. Імператор, побачивши його, запитав звідки він і чий син?
Отримавши відповідь, цар наказав учителю швидше та якнайкраще навчити отрока всього лікарського мистецтва, висловивши бажання мати його завжди біля себе, як достойного знаходитися перед царем і служити йому.
У ті дні був у Нікомідії старець пресвітер, на ім’я Єрмолай, який, остерігаючись язичників, переховувався із небагатьма християнами в маленькому і непримітному домі.
Шлях Пантолеона, який він долав зі свого дому до вчителя і назад, лежав повз житло, в якому переховувався Єрмолай. Побачивши у віконце юнака, який часто проходить повз, Єрмолай, по обличчю і погляду, впізнав його добру душу. Зрозумівши духом, що юнака обрано стати сосудом Божим, Єрмолай вийшов одного разу йому назустріч і попросив ненадовго зайти до нього в дім.
Посадивши Пантолеона біля себе, старець запитав його про походження та про батьків, про віру та про спосіб життя. Юнак усе розповів докладно та повідомив, що його мати була християнкою й померла, а батько живий і, згідно з язичницькими законами, шанує багатьох бісів. І Святий Єрмолай запитав його:
- Ну, а ти, добрий сину? До якого боку й віри хотів би належати, батьківської чи материнської?
Юнак відповів:
- Моя мати, поки була жива, вчила мене своєї віри, і я полюбив її віру. Але батько, як сильніший, змушує мене виконувати язичницькі закони і бажає ввести мене в царський палац у чині близьких і сановних воїнів і слуг царя.
«Вір мені, я говорю тобі лише істину. Вчення і мистецтво Асклепіада, Гіппократа та Галена нікчемні, вони мало допоможуть тим, хто вдається до них. Та й боги, яких цар Максиміан, твій батько та інші язичники шанують, - суєтні і є нічим іншим, як пустослів’я і обман для нерозумних. Істинний же і Всемогутній єдиний Бог - Ісус Христос, і якщо віруватимеш у Нього, зцілятимеш усякі хвороби одним закликом Його Пречистого імені. І тепер Він - Помічник Своїм рабам: утішає сумних, зціляє хворих, позбавляє від бід і звільняє від усіх злих ворогів, не чекаючи благань тих або інших, але випереджаючи молитви і навіть порух серця.
Пантолеон вірував цим повчанням святого Єрмолая як істинним, приймаючи у своє серце. З радістю він заглиблювався в них розумом.
З цього дня Пантолеон щодня приходив до старця і насолоджувався його Богонатхненними бесідами, зміцнюючись у пізнанні істинного Бога. І коли він повертався від свого вчителя Євфросина, то, перш ніж іти додому, обов’язково відвідав старця і приймав від нього душекорисні повчання.
Одного разу трапилося йому, повертаючись від учителя, звернути трохи вбік. Там він побачив мертву дитину, вкушену величезною єхидною, яка лежала поряд. Побачивши це, Пантолеон спочатку злякався і трохи відступив, а потім подумав: «Тепер настав час випробувати та переконатися, чи істинне те, про що говорив старець Єрмолай».
Поглянувши на небо, він промовив:
- Господи Ісусе Христе, хоч я і недостойний закликати Тебе, але якщо Ти хочеш, щоб я став рабом Твоїм, яви силу Твою і зроби так, щоб в ім’я Твоє дитина ця ожила, а єхидна загинула. І негайно дитина, неначе від сну, встала живою, єхидна ж розділилася навпіл. Тоді Пантолеон, остаточно увірувавши у Христа, підвів свої тілесні та духовні очі до неба і благословив Бога з радістю й сльозами за те, що Він вивів його з темряви до світла Свого пізнання. Швидко пішов він до Святого Єрмолая пресвітера, припав до його чесних ніг, просячи Хрещення. Він розповів йому про те, що трапилося, як мертва дитина ожила силою імені Ісуса Христа і як загинула єхидна, яка заподіяла їй смерть.
Святий Єрмолай, залишивши дім, пішов із ним подивитися на здохлу єхидну і, побачивши, дякував Господу за звершене чудо, через яке Він привів Пантолеона до Свого пізнання. Повернувшись додому, він охрестив юнака в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, звершив Літургію у внутрішній своїй кімнаті й причастив його Божественних Таїн Тіла і Крові Христових.
Після Хрещення Пантолеон залишався зі старцем Єрмолаєм протягом семи днів, вивчаючи Божественні слова, які сповіщав йому старець благодаттю Христовою, як із джерела живої води, насичував він свою душу духовними плодами. На восьмий день він пішов до себе додому і батько запитав:
- Сину мій, де ти пробув стільки днів? Я непокоївся за тебе.
Святий відповів:
- Був із вчителем у царя в палаці, лікували хворого, якого цар дуже любить, і не відходили від нього сім днів, поки не повернули здоров’я.
Так казав святий, і не говорив неправду, а під виглядом притчі повідомляв істину таємничо й іншими словами. У своїх думках учителем він називав Святого пресвітера Єрмолая, під царською палатою розумів той внутрішній спокій, в якому звершувалося божественне таїнство, а хворим називав свою душу, яку полюбив Небесний Цар і яку сім днів духовно лікували.
Коли наступного ранку він прийшов до вчителя Євфросина, той запитав:
- Де ти пропадав стільки днів?
- Батько мій, купивши маєток, послав мене прийняти його і я зволікав, уважно оглядаючи все, що там є, бо воно куплене за дорогу ціну.
І це іносказання було про Святе Хрещення, яке він прийняв, та про інші таїнства християнської віри, про які він дізнався та які мали таку ціну, що перевершує всякі багатства, бо придбані кров’ю Христовою. Почувши це, Євфросин припинив свої розпитування, а блаженний сповнився благодаті Божої, носячи всередині скарб святої віри. Він дуже переймався думкою, як би йому витягнути батька з темряви ідолопоклонства й привести до світла пізнання Христа. Кожного дня, розмовляючи з ним мудрими притчами, пропонуючи батькові інші, подібні до цього, питання, примусив того сумніватися у своїх богах, помалу розуміти неправдивість і оману ідолопоклонства.
Батько вже перестав так шанувати ідолів, як шанував їх раніше, приносячи їм щоденно численні жертви і поклоніння, а почав зневажати їх і не поклонятися. Помітивши це, Пантолеон радів, що викликав у батькові сумнів щодо ідолів, хоч і не встиг зовсім відвернути його від них.
У той час до Пантолеона привели сліпого, який просив про зцілення:
- Благаю тебе, пожалій мене, засліпленого і позбавленого дорогоцінного світла. Всі лікарі, які тільки є в цьому місті, лікували мене і не принесли мені ніякої користі, а я втратив і останні проблиски світла, які міг бачити, разом зі всім моїм майном, бо багато витратив, винагороджуючи їх, та замість зцілення отримав від них тільки шкоду і втрачений марно час.
Святий заперечив йому:
- Якщо ти все майно роздав тим лікарям, від яких не отримав користі, то чим винагородиш мене, якщо отримаєш зцілення й прозрієш?
- Останнє, що у мене залишилося, - вигукнув сліпець, - з готовністю віддам тобі.
Святий промовив:
- Дар прозріння, який відкриває для тебе світло, дасть тобі Отець світла, істинний Бог через мене, недостойного раба Свого, а ти обіцяне віддай не мені, а убогим.
Почувши це, Євсторгій, батько Пантолеона, сказав йому:
- Сину мій! Не наважуйся братися за таку річ, якої ти не можеш зробити, інакше тебе висміють, невже ти насправді можеш зробити більше, ніж кращі за тебе лікарі, які лікували його й не змогли вилікувати?
- Ніхто з тих лікарів, - заперечив Святий, - не знає, який засіб вживати в даному випадку, бо величезна відмінність між ними і між моїм учителем, який відкрив мені цей засіб.
Батько, вважаючи, що він говорить про вчителя Євфросина, сказав:
- Я чув, що і вчитель твій лікував цього сліпця й нічого не зміг зробити.
- Почекай трохи, батьку, - відповів Пантолеон, - і побачиш силу мого лікування.
З цими словами він торкнувся пальцями очей сліпого, сказавши:
- В ім’я Господа мого Ісуса Христа, що просвіщає сліпих, - прозри.
Негайно відкрилися очі сліпого і він став бачити. Тієї ж хвилини батько Пантолеона Євсторгій разом із чоловіком, який прозрів, увірували у Христа, і Святий пресвітер Єрмолай охрестив їх. Вони сповнилися великою духовною радістю від благодаті та сили Христової.
Тоді Євсторгій почав знищувати у своєму домі всіх ідолів, у чому допомагав йому й син його Святий Пантолеон. Проживши після цього недовгий час, Євсторгій упокоївся у Господі.
Пантолеон же, ставши спадкоємцем дуже великого батькового майна, одразу подарував свободу рабам і рабиням, щедро нагородивши їх. Майно ж став роздавати нужденним, убогим, бідним, вдовам і сиротам. Він обходив в’язниці і, відвідуючи всіх, хто страждав у кайданах, утішав їх лікуванням і подаяниям того, чого вони потребували. Таким чином, він був лікарем не лише ран, але й убогості людської, бо всі приймали від нього невичерпну милостиню.
Саме тоді Пантолеон насправді став Пантелеймоном, тобто всемилостивим, і на ім’я і на ділі. Він надавав милість усім і не відпускав від себе нікого без подаяння або утіхи, бо убогим вручав допомогу, а хворих лікував безкоштовно. До нього стали звертатися всі мешканці міста зі своїми хворобами, залишивши решту лікарів, бо ні від кого не отримували такого швидкого і повного зцілення, як від Пантелеймона, який успішно лікував і ні з кого не брав плати. Ім'я всемилостивого і безсрібного лікаря прославляли серед народу, а інших лікарів засуджували і висміювали. Через це у лікарів до Святого виникла заздрість і ворожнеча.
Не знаючи, що через Пантелеймона діяла сила Христова і не здогадуючись, вони сповідали істину, що Пантелеймон - великий учень великого вчителя - Ісуса Христа. Але хоч вустами вони лицемірно хвалили Святого, водночас у серцях своїх від заздрості замислювали лихе і спостерігали, шукаючи за ним якоїсь вини, щоб погубити. Помітивши, що він ходить до в’язниць і зціляє там рани учеників, які постраждали за Христа, донесли про це Максиміану.
Після того цар повелів покликати до себе Пантолеона. Поки воїни вели Святого до царя, він співав слова псалма Давидового: «Боже хвали моєї! Не мовчи. Бо відкрилися на мене вуста нечестиві й вуста підступні» (Пс. 108, 1. 2) і далі з того псалма (108). Так він тілом явився перед земним царем, а духом - перед Небесним. Цар Максиміан, дивлячись на нього без гніву, лагідно почав переконувати його:
- Недобрі речі чув я про тебе, Пантолеоне. Мені говорять, що ти всіляко засуджуєш і принижуєш Ескулапа та інших богів, а Христа, Який загинув лихою смертю, прославляєш, і на Нього сподіваєшся, і Його одного називаєш Богом. Ти, мабуть, знаєш наскільки велику я звернув на тебе увагу і наскільки велику явив до тебе милість, що і в своєму палаці тебе приймаю, і вчителю твоєму, Євфросину, наказав скоріше навчити тебе лікарського мистецтва, щоб ти невідступно завжди перебував біля мене. Ти ж, знехтувавши всім цим, відійшов до моїх ворогів. Втім, не хочу вірити тому, що говорять про тебе, тому що звикли люди казати багато неправди. Ось чому я тебе покликав і хочу, щоб ти сам розповів про себе правду і викрив неправдивий наклеп заздрісників на тебе у присутності всіх і приніс, як належить, жертву великим богам.
Святий відповів:
- Ділам більше, ніж словам, треба довіряти, о царю! Тому, що істина набагато більше пізнається ділами, ніж словами. Отже, повір розповідям, що я відрікся від Ескулапа та інших ваших богів, а прославляю Христа, бо ділами я пізнав, що він Єдиний Істинний Бог.
Якщо ж тепер хочеш пізнати всемогутню силу Христову, побачиш її дію зараз же, насправді, накажи принести сюди яку-небудь людину, яка лежить на смертному ложі, стосовно якої лікарі втратили надію, і нехай прийдуть ваші жерці і закличуть своїх богів, а я закличу Бога мого, і який із Богів зцілить хворого, той хай буде визнаним Єдиним істинним Богом, а інших нехай відкинуть. Цареві сподобалася ця порада Святого й він наказав негайно знайти такого хворого.
І ось принесли на ліжку чоловіка, недужого протягом багатьох років, який не міг поворушити ні рукою, ні ногою і був неначе бездушне дерево. Прийшли і жерці, досвідчені в лікарському мистецтві, які служили ідолам. Святому запропонували, щоб він спочатку призвав свого Христа.
Святий заперечив їм:
- Якщо я закличу мого Бога і Бог мій зцілить цього розслабленого, то кого ж зцілятимуть ваші боги? Ви перші закличте ваших богів, і якщо вони зцілять хворого, то не буде потреби закликати мого Бога.
Отже, жерці почали закликати своїх богів: один Ескулавпа, другий - Зевса, третій - Діану, інші - других бісів. І довго вони вправлялися у своїх богопротивних молитвах без успіху. Святий же, побачивши їхнє марне старання, посміявся. Побачивши, що він сміється, цар звернувся до Пантолеона:
- Зціли ти, Пантолеоне, якщо можеш, цього чоловіка, закликавши свого Бога.
- Хай жерці відійдуть, - сказав Святий.
Вони відійшли. Тоді Пантелеймон підійшов до ліжка, звів очі свої до неба і виголосив:
- Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій нехай дійде до Тебе. Не відвертай Лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, коли призву Тебе, скоро почуй мене (Пс. 101, 2-3) і яви всемогутню Твою силу перед тими, які не знають Тебе, бо все можливо для Тебе, о Царю сил!
Виголосивши цю молитву, Святий узяв хворого за руку зі словами:
- В ім’я Господа Ісуса Христа, встань і будь здоровим! І негайно хворий устав, відчув міцність у всьому тілі, зрадів і почав ходити, взявши своє ліжко, він поніс його у свій дім. Побачивши таке чудо, багато хто з очевидців увірував у Христа. Жерці ж, які служили ідолам, скреготали зубами на раба Христового і звернулися до царя з такими словами:
- Якщо він залишиться живим, то знищаться жертвоприношення богам, і нас висміюватимуть християни. Погуби його, о царю, якнайшвидше.
Тоді цар сказав Пантолеону:
- Принеси, Пантолеоне, жертву богам, щоб не загинути даремно. Адже ти знаєш, скільки людей загинуло через відречення від наших богів та через те, що не послухалися наших наказів. Хіба ти не знаєш, як жорстоко мучили старця Анфіма?
-Всі померлі за Христа, - відповів він, - не загинули, а знайшли собі вічне життя. І якщо Анфім, уже старий і немічний тілом, міг витерпіти жорстокі муки за Господа нашого, тим більше мені, юному і сильному тілом, варто безбоязно перетерпіти всі муки, на які ти мене приречеш, бо я вважатиму життя порожнім, якщо не помру за Христа, а якщо помру - визнаю це як надбання.
Цар наказав повісити голого Мученика на дереві і залізними кігтями стругати його тіло, обпалюючи ребра свічками. Він же, терплячи ці страждання, поглянув на небо і сказав:
- Господи Ісусе Христе! Предстань мені в цю хвилину, дай мені терпіння, щоб я до кінця міг витримати муки.
І з’явився йому Господь в образі пресвітера Єрмолая, прорікши: «Не бійся, Я з тобою». Негайно руки мучителів ослабли й ніби омертвіли, так що з них випали знаряддя тортур, а свічки згасли.
Побачивши це, цар наказав зняти мученика з місця мук і мовив:
- У чому сила твого чаклунства, що й слуги знемогли, й свічки погасли?
Мученик відповів:
- Чаклунство моє - всемогутня сила - Христос, Який усе творить.
Тоді Пантелеймона повели його до моря, посадили в човен, прив’язавши на шию великий камінь. Відпливши далеко від берега, вони кинули його в море, йому знову з’явився йому Христос, як і вперше, в образі Єрмолая, і зробив камінь, прив’язаний до шиї мученика, легким, як лист, так що Пантелеймон тримався з ним на поверхні моря не занурюючись, але, ніби по суші, ходив по водах, керований, як колись Апостол Петро, правицею Христовою.
Після того мучитель повелів приготувати поза містом звіриний цирк, щоб віддати мученика на поживу звірам. Усе місто зібралося на це видовище, бажаючи побачити, як прекрасного і невинно страждаючого юнака розірвуть звірі. Явився сюди і цар. Привівши Мученика, він показував йому пальцем на звірів із такими словами:
- Їх приготовано для тебе. Отже, послухай мене, збережи твою юність, пощади красу твого тіла, принеси жертву богам, інакше помреш жорстокою смертю, розірваний звірами.
Святий же виявив бажання бути роздертим звірами, ніж підкорятися такій лукавій пораді і повелінню. І його кинули звірам. Господь же і тут, явившись святому в образі пресвітера Єрмолая, стулив пащі звірів і зробив їх лагідними як овець так, що підповзаючи до святого, вони лизали йому ноги. Він гладив їх рукою, і кожен із звірів, відтісняючи один одного, намагався, щоб рука святого доторкнулася до нього. Народ же, побачивши це, дивувався і голосно вигукував:
- Великий Бог християнський! Нехай відпустять невинного і праведного юнака!
Тоді цар, сповнившись гніву, вивів солдатів із оголеними мечами на тих, хто славив Христа Бога, і вони вбили багатьох людей, які увірували у Христа. Наказав же цар убити і всіх звірів. Побачивши це, мученик виголосив:
- Слава Тобі, Христе Боже, що не тільки люди, але й звірі вмирають за Тебе!
І покинув цар місце видовища зі смутком і гнівом, а мученика кинув до в’язниці. Убитих людей забрали родичі й поховали, а звірів залишили на поживу собакам та м’ясоїдним птахам. Але і тут звершилося велике чудо, до цих звірів багато днів жодного разу не доторкнулися не тільки собаки, але й птахи, крім того, їхні трупи не мали запаху.
Цар, зрозумівши, що мученика жодним чином не можна схилити до нечестя, наказав жорстоко побити і віддати його на смерть через усічення голови, а тіло повелів кинути у вогонь. І воїни, схопивши його, повели на усікновення за місто.
Святий, ідучи на смерть, співав псалом Давида: «Багато разів бороли мене від юності моєї... але не перемогли мене. На хребті моїм орали плугарі, проклали довгі борозни свої» (Пс. 128, 2-3). І так до кінця слова псалма того. Воїни вивели Мученика з міста на відстань більше одного терена, де Господу угодно було, щоб помер раб Його. Вони прив’язали Пантелеймона до оливкового дерева. Кат уразив святого мечем по шиї, але залізо перегнулося, як віск, а тіло святого не постраждало, тому що він ще не закінчив своєї молитви.
Воїни з жахом вигукнули:
- Великий Бог християнський!
І, впавши до ніг святого, просили:
- Благаємо тебе, рабе Божий! Помолися за нас, нехай відпустяться гріхи наші, які ми заподіяли тобі за повелін¬ням царя.
Коли святий молився, почувся голос з неба, звернений до нього із утвердженням його перейменування. Господь замість Пантолеона назвав його Пантелеймоном, явно даю¬чи йому благодать милувати всіх, хто звертається до нього у всяких бідах і скорботах. І покликав його Господь на небо. Святий, сповнений радості, повелів воїнам, щоб усікли його мечем. Але ті боялися і тремтіли. Тоді святий звернувся до них з такими словами:
- Якщо ви не виконаєте дорученого вам, то не отримає¬те милості від Христа мого.Воїни підійшли і спочатку обцілували все тіло його. Потім доручили одному воїну відсікти мученику голову, і замість крові потекло молоко. Оливкове дерево тієї хвилини покрилося все плодами. Побачивши це, багато людей, присутніх при усіченні, увірувало в Христа.
Про чудеса, що відбулися, повідомили царю, і він звелів негайно порубати те оливкове дерево на шматки і спалити разом із тілом мученика.
Коли вогонь погас, віруючі взяли тіло святого неушкодженим і поховали з честю на ближній землі схоласта Адамантія.
Лаврентій, Вассой і Провіан, які служили в домі мучени¬ка, йшли за ним здалека, бачили всі його муки і чули голос із неба, який звертався до нього. Вони написали оповіді про його життя і муки й передали святим церквам у пам'ять про мученика, на користь тим, хто читає і слухає на славу Христа Бога нашого з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Святого Пантелеймона усікли 9 серпня 306 року. У місяцеслові Василія говориться, що кров і молоко, які витекли при усіченні голови Святого, зберігалися до X ст. і подавали зцілення віруючим. Про це мовиться в грецькому пролозі XII ст. Пам’ять Святого Пантелеймона здавна особливо шанувалася на Сході. На його честь побудовані церкви IV ст. у Севастії Вірменській та Константинополі. Мощі Пантелеймона перенесено в Царгород. Звідти більшу частину їх перенесли до Парижа в Сан-Дені. Руський паломник Антоній у 1200 р. бачив його голову в Софії в Царгороді, а за свідченням Стефана Новгородця (1350 р.) У XIV ст. мощі Святого Пантелеймона спочивали у Влахернській Церкві в Царгороді. Частина мощей нині знаходиться в Свято-Пантелеймоновому монастирі на Афоні.
Православна Україна

Логін
Пароль
» Святкові Богослужіння та Хресний хід у столиці: Україна ...
» Життя Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарет ...
» Прославмо Бога у святих Своїх! АНОНС.
» «Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть…». У соборі з ...
» День святої рівноапостольної книгині Ольги
» Успіння Пресвятої Анни
» Оголошується набір до Івано-Франківського богословськог ...
» День хрещення Київської Руси-України у Києві. ВІДЕОСЮЖЕ ...
» Святої Марії Магдалини
» День пам'яті Преподобного Серафима Саровського

Калуш 2015