НОВИНИ ЛІТОПИС ФОТО
Святитель Григорій Ниський "Про молитву"
 
Святитель Григорій Ниський "Про молитву"
Боже слово подає нам вчення про молитву, в якому достойним ученикам своїм, які ретельно шукають знання про молитву, говорить воно, якими молитовними словами належить схиляти до себе слух Божий. А я насмілююся співставити з написаним, що теперішньому зібранню належить спершу вчитися не тому, як потрібно молитися, але тому, що неодмінно потрібно молитися, про що, можливо, і не чули ще багато хто. Священне і божественне це діло - молитва, бо вона багатьма під час життя залишається в недбалості і зневажанні. Тому, мені здається, належно буде спершу, наскільки можливо, підтвердити словом, що неодмінно потрібно, як говорить апостол, «перебувати в молитві» (Рим. 12: 12). І потім вже вислухати Божественне слово, яке подає нам спосіб, як належить возносити моління до Господа.

Бачу, що в теперішньому житті про все інше докладається більше старань: один до одного, інший до іншого спрямований душею, але благо молитви не і з усердям здобувається людьми. Дрібний продавець з раннього ранку сидить з товарами, стараючись раніше за тих, які промишляють тим самим, показати покупцям своє, щоб, випередивши інших, задовольнити потреби тих, які мають потребу, і продати своє. Також і покупець, маючи на увазі не залишитися без потрібного йому, якщо раніше захопить це інший, поспішає не в дім молитви, а на ринок. І у всякого, хто має однакове бажання отримати вигоду і прагне застерегти ближнього тим, про що він піклується, викрадається час молитви, який проводиться на торжищі. Ті, що займаються рукоділлям, як і ті, які вправляються у науках, як і підсудний, так і той, що отримав право судити, - кожен, повністю захоплюючись дбайливістю про те, що у нього під руками, віддає забуттю вправляння у молитві, визнаючи роздуми про Бога втратою для поставленого перед ним діла. Тому що той, хто займається мистецтвом, той Божу співдію в поставленій йому справі вважає чимось даремним і таким, що нічому не послужить. Тому, залишивши молитву, покладає надію на свої руки, не пам'ятаючи про Того, Хто дав йому ці руки. А також, хто прикладає піклування про здобуття в собі дару слова, той не думає про Того, від Кого має цей дар, але такий, неначе сам себе створив у природі, звертає увагу тільки на себе і вдається до вивчення уроків, думаючи, що від Божого сприяння не буде для нього нічого доброго, який своїй ретельності віддає перевагу перед молитвою. Подібно до цього й інші заняття турботою про тілесне і земне не дають душі вільного часу на піклування про найважливіше та небесне.

Тому це великий в житті гріх, який невпинно від різних приростів все більше і більше збільшується, з'єднаний зі всіма людськими турботами, чому і забуття про Бога переважає над всіма, і благо молитви не включається людьми в число, яке заслуговує на їхню дбайливість. З торгівлею приходить користолюбство, а користолюбство є ідолослужінням. Так, землероб не з необхідними потребами виміряє труди землеробства, але, простягаючи завжди ретельність до більшої міри, доставляє гріху вільний вхід в заняття тим, що вносить воно до чужих меж. Звідси походять нескінченні суперечки, коли одержимі подібною недугою користолюбства входять між собою в змагання про межі землі. Від цього - роздратування, спонукання до злих справ, і взаємні напади один на одного часто закінчуються кровопролиттям і вбивством. А також часті ходіння по судах, коли, знайшовши тисячі виправдань неправді, служать безлічі різних гріхів. Суддя або необгрунтовано за хабар кривить вагами правосуддя, або, проти волі введений в оману тими, які прагнуть затемнити істину, підтверджує неправду. А що, якщо детально переказати цю безліч видів і способів, якими гріх домішується до людського життя?

Причиною ж гріха є не що інше, а тільки те, що люди до цих засобів, щоб досягти бажаного, які є у них під руками, не хочуть додати Божої допомоги. Якщо ревному старанню буде передувати молитва, то гріх не знайде доступу до душі. Поки в серці є тверда пам'ять про Бога, недієвими залишаються вигадки супротивника, тому що в справах сумнівних скрізь за нас заступається правда. Молитва і землероба утримує від гріха, на малому просторі землі примножуючи плоди, так що гріх не входить вже з бажанням більшого. Так мандрівник, який вступає у військові ряди або в шлюб, так і всякий, до чого б не було спрямовано його прагнення, якщо кожна справа робитиметься з молитвою, - [буде мати] благий успіх в тому, чим він зайнятий, буде відвернутий від гріха, оскільки ніщо супротивне не захопить його душу у пристрасть. Якщо ж хто відступить від Бога та цілком вдасться до власного зусилля, то, ставши поза Богом, зі всієї необхідності неодмінно перейде він під владу супротивника. Відлучається ж від Бога той, хто не в єднанні з Богом за допомогою молитви.

Тому належить нам спершу навчитися в цьому слові, що «потрібно завжди молитися і не занепадати духом» (Лк. 18:1). Бо наслідком молитви є те, що ми буваємо з Богом: а хто з Богом, той далекий від супротивника. Молитва є охоронною вартою цнотливості, добрий напрямок дратівливості, приборкання чванливості, очисний засіб від злопам'ятства, винищення заздрості, знищення неправди, виправлення нечестя. Молитва є фортецею тіла, достаток у домі, благоустрій в місті, могутність царства, переможний пам'ятник на полі битви, безпека під час миру, зібрання роз'єднаних, постійна сукупність тих, що з'єдналися. Молитва є печать дівства, вірність шлюбу, зброя мандрівникам, охоронець тим, що сплять, сміливість тим, які не сплять, [подає] родючість землеробам та спасіння тим, які плавають. Молитва - захисниця підсудним, визволення в'язнів, заспокоєння струджених, підбадьорення скорботних, задоволення тих, які радіють, утіха тих, що плачуть, вінець тих, які вступають у шлюб, урочистість в день народження, похоронна пелена тим, які помирають. Молитва - співбесіда з Богом, споглядання невидимого, беззаперечна впевненість у бажаному, рівність у честі з ангелами, успіх у добрі, скинення зла, виправлення тих, які грішать, втіха сьогоденням, здійснення майбутнього. Молитва для Іони зробила кита житлом, Єзекіїля з врат смерті повернула до життя; а трьом отрокам «полум'я обернула в дух росяний» (Дан. 3: 50), ізраїльтянам спорудила пам'ятник перемоги над амаликитянами, сто вісімдесят п'ять тисяч ассирійців уразила в одну ніч невидимим мечем; і, окрім цього, можна знайти в тому, що було вже раніше, тисячі прикладів, з яких стає явно, що зі всього цінного в житті ніщо не вище за молитву.

Але хоча час вже зайнятися самою молитвою, проте ж додамо ще щось до слова, тому що, з благодаті Божої, всякого роду благ у нас багато, для подяки ж за отримане маємо у себе це одне - можливість платити борг Благодійникові молитвою і подякою. Тому роздумую, що якщо і ціле життя [будемо] продовжувати свою співбесіду з Богом, перебуваючи в подяці і молитві, то наша подяка буде так само малоцінною, неначе б ми не потурбувалися ще покласти і початок виконання цього обов'язку - чимось відплатити Благодійникові. Тривалість часу ділиться на три відділи: на минуле, теперішнє і майбутнє. Цими трьома відділами обіймається благодіяння Господнє до нас. Чи помислиш про теперішнє? Ти в Господі живеш. Чи у майбутнє? Він для тебе - уповання очікуваного. Чи про минуле? Тебе і не було б, якби не від Нього отримав буття. Тим самим ти отримав милість від Нього, бо отримав від Нього буття, отримав милість і тому, що користуєшся буттям, тому що «у Ньому живеш і рухаєшся», як говорить апостол (Діян. 17: 28). Навіть і надія на майбутнє залежать від цього ж благодіяння. Сам ти маєш владу тільки над теперішнім, тому якби і повсякчас не переставав ти дякувати Господу, то ледве міг би подякувати за теперішнє, не знаходячи ніякого способу віддати належне і за майбутнє, і за минуле. А ми настільки мізерні в належній подяці, що і в міру можливості не буваємо вдячні, не кажу цілого дня, але навіть більшої частини дня не приділяючи роздумам про Бога. Хто розпростер для мене землю? Хто помислом своїм і вологу природу зробив прохідною? Хто влаштував мені «небо, як комарові» (Іс. 40: 22)? Хто носить переді мною світильник сонця?

Хто посилає джерела в долину? Хто приготував русла річкам? Хто віддав мені в служіння безсловесних тварин? Хто мене - бездушний порох - зробив причасником життя і розуміння? Хто це тлінне утворив за подобою образу Божого? Хто потьмарений в мені гріхом образ Божий знову привів в початкову красу? Хто мене, вигнаного з раю, віддаленого від дерева життя, прихованого в безодні матеріального життя, схиляє до первісного блаженства? «Немає, хто розумів би» (Рим. 3: 11), - говорить Писання. Бачачи це, повинні б ми були під час тривалості всього часу життя нескінченно і безперервно віддавати подяку.

Але тепер майже вся людська природа уважна для одного матеріального, про це вся її турбота, до цього все її старання, це складає предмет і пам'яті, і надії. Невсипущо і нестримно у всякій справі людська природа [прагне] до жадання більшого, де тільки може ще бути знайдено що-небудь більше, чи в честі це і славі, чи в надлишку майна або хворобі дратівливості - скрізь наша природа має мету досягти в цьому більшого, про істинні ж блага Божі або, які відомі за обітницею, - немає і думки.

Але час дослідити, у міру можливості, зміст речень, які використовуються у молитві, бо явно, що отримати бажане нами стає для нас можливим, тільки коли дізнаємося, як належить це просити. Тому яке ж викладене про це вчення? «А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів'ї своєму почуті будуть» (Мф. 6: 7 — 8). Хоча зміст цього вчення, будучи викладеним нам просто, сам по собі може бути зрозумілим і не потребує ніякого тонкого дослідження; однак достойне для нас дослідження, що означає вислів: «у багатослів'ї», щоб, пізнавши зміст цього слова, не робити нам забороненого.

Мені здається, що Господь робить цнотливим марноту розуму, приборкує тих, які занурюються в суєтні бажання, і тому винайшов цей невживаний досі і новоскладений вислів для викриття безумства тих, які розважаються бажаннями непотрібного і суєтного. Бо слово благорозумне, змістовне і направлене до корисного у власному змісті - називається словом, а вимовлене невиконуваними бажаннями ради нездійсненного задоволення є не слово, але лише зайве говоріння , або як інший, виражаючи думку більш вживаними словами, сказав би: марнослів'я, нісенітниця, дурниця і що-небудь інше, подібне до цього за значенням. Тому в чому ж переконує нас слово це?

Під час молитви не піддаватися тому ж, що, наприклад, відбувається в дитячій думці. Бо недосконалі розумом не про те думають, що могло б насправді бути виконане за їхньою думкою, але свавільно будують собі якусь щасливу долю, віддаючи перевагу скарбам, шлюбу, царствам, великим містам, які названі їхніми іменами, уявляючи себе володарями того, що зобразила їм суєтність помислів, а інші ще сміливіше вдаються до такої суєтності і, переступивши міру природи, або стають в думках птахами, чи сяють подібно до зірок, чи носять в руці гори, чи небо уявляють для себе легкопрохідним, чи припускають прожити тисячі років, з людей похилого віку стаючи молодими, чи інші подібні до цих схожі на бульбашки і порожні уявлення, які породжує серце в юних розумом. Тому як в справах звичайних той, хто не роздумує про те, чим досягається якесь з цих благих бажань, але, будучи стурбованим нездійсненними бажаннями, як людина безрозсудна і жалюгідна в цих мареннях витрачає час, в який міг би подумати, як зробити для себе щось корисне; так і той, хто під час молитви спрямований не до того, що корисне душі, але просить Бога надати благовоління до пристрасних рухів його розуму, як людина безглузда, є дійсно лише зайвим говорінням, який молиться про те, щоб Бог сприяв і був служителем його суєтності.

Скажу для прикладу: приступає хто-небудь з молитвою до Бога, і, не зрозумівши розумом висоти тієї могутності, до якої приступає, сам того не розуміючи, ображає цю велич соромливими і низькими проханнями. Якщо хтось через надзвичайну бідність або грубість, глиняні сосуди вважає для себе багатоцінними, а потім, прийшовши до царя, який готовий роздавати багатства і посади, відкладає у бік прохання, яке пристойно пропонувати цареві, стане у шанованого таким саном просити, щоб з глини ліпити те, що для нього є бажаним. Так і той, хто легковажно користується молитвою і не підноситься сам до висоти Того, Хто дає, а навпаки бажає Божественну могутність звести до власного свого низького і земного бажання, і тому пристрасні прагнення простягає до Того, Хто бачить серця, і простягає не для того, щоб вилікував непотрібні порухи серця, але щоб воно стало ще гіршим, коли лукаве це прагнення, при сприянні Божому, увінчається ділом. Оскільки саме такий ображає, і серце до того, кого він ображає, розташоване неприязно, то говорить Богові: «Уразь його», немов би так викликуючи: «моя пристрасть нехай стане і Твоєю, моя злоба нехай перейде і в Тебе». Як в людських битвах не можливо стояти за когось з однієї сторони, не відчуваючи разом з тим, що гнівається роздратування на того, хто протиборствує, так, очевидно, і той, який спонукає Бога проти свого ворога, просить Його, щоб разом з ним прогнівався і став учасником в [його] роздратуванні. А це означає стати Божеству пристрасним, уподібнитися людині і благу природу перетворити в звірячу жорстокість. Так, любитель слави, який через гордість хоче мати у себе більше і більше, так прагне отримати перемогу в судочинстві, що поспішає отримати вінець в тілесній боротьбі і домагається схвалення на видовищах, а часто і виснажений несамовитою пристрастю юності - всі вони возносять моління до Бога не про те, щоб звільнитися від хвороби, яка їх переважає, але про те, щоб хвороба в них досягла своєї межі. І оскільки кожен з них, не встигаючи в цьому, визнає для себе нещастям, то достовірно вони лише говорять, благаючи Бога, щоб Він став співдіяти їхній хворобі розуму, а, що всього гірше, їм потрібно, щоб Божество приймало протилежні прагнення, розділяючи Божу поділяючи на жорстокість і чоловіколюбство. Бо про Кого бажають, щоб був до них милостивий і лагідний, Того ж просять показати Себе жорстоким і немилостивим до їхніх ворогів. Яке безумство лише тих, які так зайве говорять! Якщо Бог жорстокий до них, то, без сумніву, не прихильний і до тебе. А якщо, за твоєю надією, до тебе прихиляється на милість, то чому прийде в протилежний стан, змінивши милість на жорстокість?

Але у любителів суперечок під руками на це є заперечення. Бо на захист своєї жорстокості відразу показують пророчі слова, а саме: Давида, який «хоче, щоб загинули грішники» (Пс. 9: 4), і який молиться «про устрашения і осоромлення ворогів» (Пс. 82:18); Єремії, який висловлює бажання «бачити помсту Божу на супротивників» (Єр. 11: 20); Осїї, який просить «дати ворогам утробу, яка не народжує, і сухі груди» (Ос. 9: 14), збирають і багато чого іншого, розсіяного в різних місцях Священних Писань, доводячи, що потрібно молитися про помсту супротивникам, а благість Божу роблять співдією своєї жорстокості. Але щоб, ніби між іншим, припинити зайві балачки з цього приводу тих, які ухиляються в супротивне, то про кожне зі згаданих місць ми запропонуємо таке. Жоден з істинно святих, натхненних Духом Святим, чиї слова за Божественним промислом написані для навчання наступним поколінням, не виявив таким, що застосовує слова про щось погане. Але одна мета в їхніх словах, яка схиляється до виправлення природи від пороку, який оселився в ній. Тому той, хто молиться, щоб не було хворих, щоб не було убогих, бажає не смерті людей, а винищення хвороби і убогості. Так і кожен зі святих, молячись про те, щоб знищилося все вороже і неприязне природі, тільки людям найбільш неосвіченим подає привід для такої думки, нібито святі жорстокі і роздратовані проти людей. Бо Псалмоспівець, сказавши: «Нехай зникнуть грішники із землі і беззаконних нехай більше не буде» (Пс. 103: 35), молиться про те, щоб зникли гріх і беззаконня, бо не людина людині ворог, але порочним рухом свавілля з'єднане з ним по природі стає йому ворогом. Тому Давид молиться, щоб зникло зло; але людина - не [є] зло. Бо як бути злом тому, що є подобою Благого? Так, якщо [він] молиться про устрашення і осоромлення ворогів, то вказує цим тобі на велику кількість супротивників, які від невидимого ворога нападають на людське життя, про яких відвертіше висловлюється Павло, кажучи, що «у нас боротьба не проти крові і плоті, але проти начальств, проти властей, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12); проти демонських підступів, через які показуються людям погані випадки до гріха, проти зустрічей, які приводять до роздратування, проти приводів для жадання, приводів до заздрості, ненависті, гордості і подібних пороків. Бачивши, що все це підступно оточує душу кожного, великий Пророк, який молиться про помсту цим ворогам, молиться, щоб вони були посоромлені, тобто, щоб спастися йому самому, бо природно переможеному в боротьбі соромитися свого падіння, як і тому, що переміг, - радіти перемозі. А що це справді так дає зрозуміти вид молитви. «Нехай посоромляться, сказано, і осоромляться ті, що шукають душу мою» (Пс. 34: 4). Пророк молиться про помсту не тим, які замишляють вчинити зло і заподіяти збиток майна чи сперечаються про межі володіння, чи вказують на якусь ваду в його тілі, але які замишляють зло на душу. Зловмисність же на душу хіба не в тому полягає, щоб віддалити її від Бога? А людська душа не інакше віддаляється від Бога, як пристрасним станом. Оскільки Божество завжди безпристрасне, то той, хто постійно перебуває в пристрасті, відлучається від спілкування з Божеством. Тому щоб не зазнати цього, Давид молиться про осоромлення тих, які протиборствують. А це означає не що інше, як просити собі перемоги над супротивниками. Супротивники ж ці є пристрасті. Так і Єремія, маючи ревність у богошануванні, оскільки тодішній цар до безумства відданий був ідолам, а разом з ним захопилися і піддані, не якусь власну лікує біду, але взагалі про людей приносить моління, бажаючи, щоб ударом, який наноситься тим, які не шанують, був уцнотливлений весь рід людський. Так і Пророк, який бачив тоді багатоплідний порок у ізраїльтян, справедливо засуджує його на бездітність і бажає, щоб висохли гіркі груди гріха і щоб зло не народжувалося і не виховувалося більше у людей. Тому і говорить Пророк: «Дай їм, Господи: що Ти даси їм ? Дай їм утробу, яка не народжує і сухі груди» (Ос. 9:14). І якщо у святих знайдеться яке інше подібне слово, яким виражається і позначається якесь роздратування, то, звичайно, приховується в ньому та думка, щоб було вигнане зло, а не знищена людина. «Бог смерті не створив» (Прем. 1: 13). Чуєш цей рішучий вирок! Тому як же Пророк почав би вимолювати смерть власним ворогам у Бога, Якому чужа діяльність смерті? Не веселиться Він через загибель живих. Тільки той, який каже зайве і хоче від своїх власних ворогів відвернути чоловіколюбство

Боже, спонукає веселитися через людські біди. Але говорять: інші удостоїлися вже начальства, почестей, багатства, вживши для цього молитву, і таким благим успіхом подали про себе думку, що вони боголюбиві. Тому хтось скаже: як же забороняєш нам возносити Богу моління про щось подібне? Всякому, правда, відомо, що все залежить від волі Божої і що теперішнє життя влаштовується звище, і ніхто не стане суперечити цьому вченню. Проте ж дізнаємося й інші причини такого успіху молитви, і, без сумніву, не як благе, уділяє це Бог тим, які просять, але щоб в поверхневих людях утверджувалася цим віра в Бога і щоб, пізнаючи на досвіді, як Бог слухає наші моління, проханнями маловажливого ми мало-помалу піднеслися з часом до бажання дарів вищих і боголіпних, як бачимо це у своїх дітях. Поки вони при материнських грудях, скільки може вмістити їхня природа, стільки і вимагають від тієї, що народила. Якщо ж немовля змужніє і отримає при цьому певну здатність говорити, то не дивиться вже на груди, а дивиться у матері на щось таке, наприклад або на волосся на голові, або на одяг, або на інше, цьому подібне, чим милується дитяче око. Коли ж подорослішає, разом з тілом отримає ріст і розум. Тоді, залишивши всі дитячі бажання, проситиме у батьків того, що служить для життя досконалого. Так і Бог, всіма засобами привчаючи людину звертати погляди до Нього, Сам для цього буває не рідко уважний і до маловажливих прохань, щоб благодіянням в малому той, який отримав цю милість, зголосився до бажання вищого. Тому і ти, якщо якась людина, за Божим Промислом, з непомітного стала відомою і знаменитою або придбала щось інше, чого прагнуть люди в цьому житті, начальство або багатство, або хороше становище, уявляй собі мету цього, а саме, що Боже чоловіколюбство в цьому служить для тебе доказом великої Божої могутності, щоб ти, отримавши дитячі іграшки, возсилав до Отця прохання про найважливіше і досконаліше. А таке все, що приносить користь душі. Бо безрозсудніше за все буде, якщо той, хто приступає до Бога, почне просити Вічного про тимчасове, Небесного - про земне, Всевишнього - про те, що плазує по землі, Того, Хто подає Царство Небесне, - про це земне і низьке благополуччя, Того, Хто наділяє невід'ємним, - про короткочасне користування чужим надбанням, відняття якого необхідне і насолода яким тимчасова, і розпорядження небезпечне.

Чудово зображає Господь цю невідповідність додаванням, сказавши, як язичники. Бо мати піклування про видиме властиво тому, хто не має у собі ніякої надії в майбутньому віці, ні страху суду, ні погрози геєною, ні очікування благ, ні чого-небудь, на що уповає після воскресіння, - а властиво людям, які, на подобу худобі, бачать тільки теперішнє життя, визнають за благо одне те, що можуть дати в задоволення гортані, череву та іншим похітливим потребам тіла. Або першенствувати між іншими і змусити про себе думати, що ти вищий за інших, чи спочивати на безлічі талантів, чи володіти чимось іншим, що служить тільки до життєвого облещування - це властиво таким людям, яким, якщо хтось скаже про уповання в майбутньому, то він здається пустословом, який починає описувати рай, царство, небесне життя і подібне до цього. Отже, оскільки тому, хто не має надії, властиво приліплюватися до життя теперішнього, то надмірність і суєта бажань, яких ласолюби сподіваються успішно досягти молитвою, прекрасно називає Писання, що це властиво язичникам, які думають невідступністю безглуздих прохань довести Божество до сприяння в тому, в чому не має потреби. Думають, сказано, що ніби в багатослів'ї своєму будуть почуті. Але як з того, що нами досліджено, навчилися ми, чого не потрібно просити, так і про те, яке моління належить приносити Богові, почуємо в подальшому, по благодаті Господа Ісуса Христа.
Григорій Ниський, святитель. Творіння.- К.: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011.-Т.1.- 623с.

Логін
Пароль
» Патріарх Філарет: "Якби у нас була єдина Українська Пр ...
» 22-га річниця інтронізації Святійшого Патріарха Філарет ...
» "Якщо шлюб заснований на любові - він один і на все жи ...
» 8 листопада – святого великомученика Дмитрія Солунськог ...
» Нагодуй голодного...
» Парафіяни собору та влада міста привітали своїх духовни ...
» Програма з циклу "Діалоги з Патріархом". Дмитрівська ...
» "Засяяв ти в Солуні світлом істини": ікону великомуче ...
» Архистратиг Михаїл - Покровитель Калуша
» Відбулась зустріч з капеланською службою Єврокомандуван ...

Калуш 2015